Та у душі , ще біль живе

     Все ж таки важко розуміти , що людина яка була дорогою досить довгий час , тупо мусить бути вирваною з серця.Всі ці моменти , приколи , жарти , витівки літають перед очима.Чуєш себе якимісь не таким , немов частинка того безтурботного минулого, за яке найменш переживав , стала якоюсь пустою , просто  непотрібною , немов щасливе джерело спогадів з якого черпалися сили , наснага та надія вмить було осквернене, знищене і все його ти не відновиш вже ніяк....          
   Всі ті спогади , просто так неможливо викинути і більше про них не згадувати, просто забути , вирвати навіки ой як того би хотілося , проте - ні , цього не стається.Вони тупо гризуть , спокою не дають , весь час перед очима крутяться спогади ...
    Сумно розуміти , що мусиш переступити через те все і далі піти не озираючись і більше не згадуючи про то все , що було , а впринципі що було , та нічого такого , просто хтось рішив побавитися в відчуття , не розуміючи, що це може вдарити по ньому самому . Тепер прийшла розплата , не варто йти на щось з дурними бажаннями , бо справедливість на світі таки є і буде покараний саме винний.
   Ех душа моя , скільки таких ударів ти ще отримаєш? Скільки моментів доведеться забути ,стерти?
Скільки людей я ще буду вимушений вирвати зі свого життя? 
   Відповіді ясна річ я не знаю , проте - це лиш один епізод а їх , ще багато .Та у душі , ще біль живе