10 років після відходу з лісової фортеці та пророцтва....
Сторн піднявся на невеличкий пагорб, і оглянувся, горизонт був чистий, вперше за довгий час він не бачив за собою погоні, яка його переслідувала усі ці 10 років, відколи той проклятий друїд виголосив своє дурне пророцтво. 10 років болю й страждань, 10 років він вже тікає від таємних агентів імперії, від різних сект, які зненацька почали на нього полювати. Та, що там на нього, його сім'я змушена була від нього відмовитися, сестра пішла в монастир замолювати гріхи брата,і, що саме страшніше - в них відібрали дворянство. Хто його знає, де зараз матір і молодші брати, і чи живі ще вони. Та і сам Сторн був в не найкращому стані, життя утікача виявилося не таким як описували в романах які він читав в дитинстві. Холод, голод, бійки, і лиш надія помститися за свій біль і приниження своєї сім'ї давала йому силу тікати далі і будувати один за одним жорстокі плани помсти. Однак як він уже переконався - одна справа думати, а інша щось справді зробити. Поки, що в нього виходило лишень тікати, хоч пару раз він майже попадався імперським агентам. Старі друзі відмовлялися про нього навіть згадувати. В його душі ще досі кровоточила рана від зради Шона який здав його імперцям хоч обіцяв надійний захист.
"Так, зря ми з дядьком полізли в той замок, але хто ж знав, що все так обернеться. До лісу дорога мені закрита, і хто зна, що там сталося із королем лісу та його донькою. Хоч, що могло з ними статися, сидять собі в лісі, жують своє коріння і ні про що не переживають. Ну і нехай. Прийде час я до них ще навідаюся." Для Сторна вже стало звичкою говорити з собою. Та й це і не дивно. Постійні поневіряння, втечі і зради зробити його відлюдником. Інколи йому здавалося, що ще трішки і він зійде з глузду. Ну а може Я вже й зійшов невесело подумав втікач, і стомлено посміхнувся.- Ну нічого, он за тими пагорбами починається дикий край, землі на які імперія воліє не потикатися, тай чорт з ними. Може хоч там буду в безпеці....
- Ти хто такий, чого тобі тут треба,- підскочив вартовий коли в міські ворота пройшла незвична людина для цих країв. Незвична хоча б тим, що, якою обідраною і змученою вона б не була в ній явно відчувався імперець. А хто хто, а ці кляті чванькуваті імперці боялися йти на Вільні Землі відколи їх війська розбив дід нинішнього короля.
- Та так йду куди ноги ведуть, - стомлено відповів Сторн, -а, що вже не можна втомленому подорожньому зайти в це місто?
- Ха, подорожній, ти себе зі сторони бачив, обдертий, шкіришся тут як вовк, диви ще он на когось кинешся і почнеш гризти, - глумливо відповів вартовий, кілька його товаришів почали підсміюватися, та ще би, ну ж зараз буде імперцю.
- Я чув в міську варту необхідні вартові, - спокійно відповів Сторн, ну от я і прийшов спробувати своє щастя, тим більше я меча в руках тримав.
- Ти, так ти замориш, від вітру хитаєшся,куди тебе в міську варту, що бандити сміялися з нас?
- Але по крайній мірі я чув, що спробувати може кожен, - не здавався Сторн.
- А ну і чорти з тобою. Хаген, йди но сюди. Бачиш он того доходягу? Проведи його до капітана, хай він вирішує його долю.
Немає коментарів:
Дописати коментар