- Ха і ти мішок з кісками хочеш бути в охороні Вільного Міста? Ти себе в дзеркало бачив, худющий виснажений та ще й імперець, ні хлопче, я тебе не візьму.
- Але ж послухайте капітане, так я дійсно виглядаю, не дуже, але я воював в імперських військах. Щось вмію і знаю, а тепер як я вигнанець з імперії, то в мене не має іншого виходу ніж служити місту добре, настільки добре, аби мене не видали імперському консульству чи таємним агентам яких я певен тут немало.
- Оу, ну ти і триндиш, зразу видно ще й вчений. Ну і який мені сенс з обдертого вченого? Ну допустимо був ти воїном, скільки років з того часу пройшло? Так ти все забув...
- Капітане! Хоч випробуйте мене, мені і так нічого втрачати, я втомився вже тікати, хочу хоч десь мати прихисток, дайте мені місяць чи два, і я знову буду в формі, а поки я думаю, у вас є купа справ з паперами, які я б міг порозгрібати за вас.
- Ти дивись який, невідомо хто, і що, а вже до паперів хоче лізти, а може ти і є імперський шпигун?
- Капітане вибір твій - зараз я кіт у мішку. Не хоч ризикувати то і не треба, - Сторн різко обернувся, і вже збирався піти коли капітан його окрикнув:
- Куда намилився новобранцю? Марш в арсенал і на плац, глянемо, що ти за фрукт,якщо залишишся то зразу марш до мене, повір в мене дужеее багато паперів, які чекають на тебе.
За пів години Сторн обливаючись потом біг разом із кількома десятками новобранців навколо міста. Він собі і не міг подумати, що поневіряння так його виснажать, піт затікав в очі, дихалося важко, та і між іншим в очах почало рябити і темніти, проте роки поневірянь і втеч привчили його вижимати з себе максимум сил коли здавалося він вже ось ось впаде.Опісля виснажливих кругів навколо міста капітан який набирав нових солдат, та ще кілька невідомих офіцерів які стояло на невеличкій відстані від нього почали прискіпливо оглядати новобранців, раз за разом відсіюючи тих хто на їх думку був заслабкий
- Ну, і ну. Ти диви наш здохляк витримав все чи не найкраще з усіх, - звернувся до Капітана високий смуглявий офіцер. Якраз те, що треба, думаю мечем він махати вміє, я його беру в свою вежу.
- Луцію, ти, здурів? Хоч взяти його в лучники? Я його ж вже до міських саперів майже оформив.
- Капітане, ти його бачиш? Може ти і розбираєшся в міській варті, але повір мені, для дій за містом він підходить краще.
- Ти знаєш, про наш з ним договір,- всміхнувся Капітан?
- Ага чув, ну нічого, ти ж знаєш, тренування в моїх вежі інколи довго, проходять.
- Ну то забирай, ще когось будеш брати?
- Он того одноокого, та тих двох головорізів які стоять навпроти тебе.Більше поки ні
- Так ви четверо, за Андре, решта зі мною в казарми, ваша доля вирішиться там.
Сторн та троє інших пішли за молодим офіцером, який петляючи закрученими вуличками які здавалося утворювали справжнісінький лабіринт. Нарешті вони підійшли до району високої башти яка була наче стріла націлена в небо. Навколо башти діловито сновгало багато людей більшість яких своїм виглядом нагадувало обдертих бродяг, яких було повно в імперській столиці. Проте ці люди не виглядали наляканими чи вічно голодними як більшість імперських безхатченків. Ба більше Сторн уважніше придивившись до них зразу підмітив, що в них рухи і повадки як в бувалих воїнів, а руки немов би і так готові метнути кинджал...
Капітан радо хмикнув глянуши на Сторна.
- Ну от ти і попався, капітан Сторн , знаєш, не знаючи про тебе я б прийняв тебе за шпигуна, а так ласкаво прошу в загін плаща та кинджала нашого міста. Годрику!
- Так пане, - до нього підійшов молодий офіцер.
- Цих трьох до тебе в загін, підготуй їх до Західного Форту.
- А четвертий?
- Його я беру в свій загін.
Немає коментарів:
Дописати коментар