Ось уже як четвертий день тривала оборона старої фортеці невеликим загоном королівських військ від банди розбійників, які вирішили, що королівські гвардійці зайві у довколишніх землях. Та і самі гвардійці більшість загону яких складалося з новобранців вже й не були раді тому легенькому завданню яке їм обіцяв королівський канцлер Ланс. Командир загону - молодий гвардієць якому ще й не виповнилося і тридцяти проклинав усе на світі, бачачи як його загін який ще здається вчора гордо марширував вулицями королівського міста, а тепер перетворився на купку жалюгідних обірванців які були більше схожі на бандитів які їх атакували. Взагалі-то, це було і не дивним, адже після чотирьох штурмів які вони відбили за останні два дні, солдати втомилися і маже не залишилося тих хто не отримав хоч найменшого поранення. Із двох помічників командира загону в живих залишився лише старий ветеран війни за спадок імператора який замість того аби спочивати на залужених лаврах вирішив помогти своєму племіннику в командуванні загоном, ба навіть більше саме його клопотання дозволило молодому Сторну отримати цей загін.
- Ну, що дядьку, тут і поляжемо, говорив я ж тобі, що щось тут нечисто коли канцлер так швидко видав мені грамоту на формування нового загону королівських військ, - понуро заявив Сторн начищаючи меча і водночас слідкуючи за кількома гвардійцями які укріплювали ворота які могли в будь який момент впасти.
- Ти б так, не спішив на той світ, - бадьоро озвався Орт, - але як бачиш ми витримали вже чотири штурми від цих голодранців, і більшість із нас ще живі.
- Та так, але подивись на них, вони втомлені, змученні, і знекровлені боєм до якого не були готові.
- Були чи не були, але витримали і не здалися, он дивись, скільки бандитів валяються під стінами нашої фортеці, і повір мені хлопче що без них цей світ буде набагато кращим.
- Орте, - аж запнувся Сторн, - ми всі на порозі смерті, а ти, ще й маєш сили розводити філософські балачки?
- Ха хлопче, а я й не думав, що ти такий боягуз, злякався якихось бандитів, які по своїй суті просто голодранці.
Сторн хотів був, щось знову відповісти своєму невгамовному дядьку та ту до нього підбіг мечник Парсиваль який після смерті сержанта Фелікса взяв на себе командування групою мечників.
- Капітане, ми обшукали старий льох і здається знайшли підземних хід, - на втомленому обличчі воїна з'явилася гримаса схожа на посмішку, - може нарешті нам посміхнулася вдача вперше за весь час, як нас було послану у цю діру.
- Парсивалю,а хто ще знає про цей хід, - раптом запитав його Орт не давши доказати ще щось.
- Ну крім мене та кількох моїх солдатів більше ніхто. А, а що таке командире?
- Візьми кілька солдатів і нехай вони дослідять цей тунель, і зробіть це негайно, можливо це наш єдиний порятунок, якщо ми не зможемо відкинути розбійників від замку,а помирати тут якось не хочеться, - бадьоро сказав Орт, - ну бач Сторне а ти вже говорив про кінець, а як на мене то це тільки початок.
Немає коментарів:
Дописати коментар