Зо два десятки втомлених гвардійців, пробиралися густими хащами яким здавалося не буде кінця.
- Я вже не радий, що ми сюди поткнулися, - стомлено сказав Парсиваль Сторну, - ми вже йдем майже півдня, а лісу все не має кінця краю. Знаєш, поки ми з загоном зупинялися в Андо - один з місцевих розказував мені легенду за проклятий ліс, який стоїть саме туди куди ми збиралися йти. То може ми і потрапили у цей проклятий ліс?
- Ти, що здурів, який проклятий ліс? Знову захопився всіма тими легендами які ще досі розповідають темні та неосвічені селюки?
- Капітане, можете вірити, а можете, і не вірити, але я знаю, що щось все ж таки є. Згадайте древніх магів. Та і кажуть, що його величність, і сам сповідує темну магію, недаремно ж, до нього тягнуть всякий непотріб із міської темниці, а далі ніхто про них більше вже й не чує.
- Та цить, ти, за таке, і сам можеш опинитися в тій темниці, і дізнатися, що там насправді твориться.
Зненацька пролунав свист стріли, один із гвардійців з зойком схопився за ногу,і впав на землю. Солдати вихопивши зброю приготувалися до нового бою. Але нічого більше не відбувалося, ні пострілів, ні криків розбійників, які як вони думали вже їх нагнали.Орт підійшов до Сторна і сказав:
- Давай відійдемо за он те дерево,- і показав на величний дуб який стояв немов лісовий цар в оточенні інших дерев.
- Ну, і, що ти хотів сказати мені, - трохи здивовано спитав Сторн.
- Послухай, може Парсиваль і має рацію?..
- І ти за ті, самі розповіді? Невже ви всі, змовилися сьогодні? Чи по твоєму у нас не має інших проблем,як спорити про те чи є магія чи нема? Загін втратив більшу частину бійців, ми всі змучені, голодні, тай ще не відомо хто підстрелив Торка, а ти за магію.
- Ну тоді, як скажеш, але якщо, що не кажи, що я тебе не попереджав.
Загін повільно просувався далі по густих хащах, які здавалося ставали усе густішими та густішими. Пораненого Торка поклали на імпровізовані ноші зроблені із кількох плащів та двох молодих стовбурів зрубаних Парсивалем. Тим часом у лісі поступово темнішало, а виходу все, ще не було видно. Сторн примітивши невеличку галявинку скерував свій загін туди.
- Так хлопці, тут відпочинемо. Стеф, Путон розвідайте, може десь недалечко є якесь джерело води, а ти Парсивалю організуй пошук якоїсь печери, думаю там було б затишніше ніж на галявині, якщо ні то переночуємо вже тут.
Загін розмістивши пораненого і всю поклажу розійшовся виконувати завдання під енергійним наглядом Парсиваля, який здавалося все бачив і знав куди відсилати людей.Сам ж Сторн відійшов від галявини, так, щоб його не було видно і стомлено сів притулившись до стовбура дерева. Молодий гвардієць за ці дні, посірів,змучився та так змарнів, що став схожим на тінь від самого себе. Він стомлено обхопив голову руками, і сумно почав думати, що буде далі, загін фактично втрачено, завдання не виконане та і рештки загону невідомо де. Зненацька недалеко від нього хруснула суха гілка. Сторн скочив і обомлів - навпроти нього стояла невисока вдягнута в зелене дівчина, вона виглядала майже дитиною, проте в її великих карих очах Сторн прочитав, що ця дитина багато через що пройшла та і в її руках був арбалет який вона направила на нього. Дівчина була з коротким коричневим волоссям, овальним трішки витягнутим лицем з невеличким гострим носиком.
- Навіщо ви прийшли у наш ліс? І навіщо йдете далі, ми ж вас попереджали.
- Послухай, якби моя воля - то я б взагалі не поткнувся у ваш ліс.Але в мене не було іншого вибору, розбійники оточили замок, і нас в ньому. Під час бою один з моїх людей знайшов хід який і привів нас до вашого лісу.
- Ти думаєш, вам пощастило, і ви врятувалися? А чи ти знаєш, що це зачарований ліс, і тут явно не раді таким гостям як вам. Тим більше ви солдати темного королівства.
- Ну то поможи нам звідси вийти, і все, ми вас і ваш ліс не потурбуємо.
- Це не мені вирішувати, але поки, що можете відпочивати, тут неподалеку є струмок, а коло нього кілька фруктових дерев, перепочинете, а завтра наші старійшини вирішать, що з вами робити.
Дівчина змахнула рукою, прошепотіла невідомі Сторну слова,і перетворилась на велику коричневу сову. Спантеличений капітан пішов до своїх людей.
На галявинці вже кипіло життя, солдати під керівництвом Орта вже розвели багаття,і споруджували навколо нього кілька лежанок. Орт і Парсиваль підійшли до Сторна.
- Що з тобою, капітане, - спитав Парсиваль, - таке враження, що ти побачив якесь диво.
- В нас нові проблеми, - понуро відповів Сторн, - і ви обидва їх накаркали.
- Цікава, як - спитав Орт
- Магія таки існує, і вона тут, а,що ще нам тут не раді, так що сидіть тихо нічого не чіпайте, дерев без потреб не рубайте.І ще Парсивалю, вистав вартових.
- Нда капітане, а може, тобі все привиділося?, - глузливо спитав Парсиваль?
- Завтра все побачимо, а зараз я спати, розбудите мене опівночі- промовив Сторн і сівши під дерево недалеко від багаття завернувся в свій сірий плащ.
Немає коментарів:
Дописати коментар