Час

    Час ...він такий швидкоплинний , жорстокий , безконечний .... Він і є сама вічність.Ми лиш мимольотнні мандрівники на нім , ми починаємо його в певний момент , проходим деяку відстань і зникаємо з нього , майже нічого по собі не лишивши , ми як ті одноденки , хоч наш час троха довший але всерівно для вічності це нічого не вартує.Кожен живе як знає , хтось краще хтось гірше ....
    Він проходить і ми разом з ним , як ми його проживем наш вибір ..але тратити його даремно то є злочин в першу чергу проти себе....

Дружба та егоїзм

          Чи багато в нас справжніх друзів? Напевно в сучасному , швидкоплинному світі мало хто задумується над цим питанням. Кожен сприймає дружбу по своєму , для одного це може бути просто вміння людини вислухати , зрозуміти  інший ж вимагає активної допомоги , постійної присутності ....
        Зараз з розвитком соціальних мереж в нас з'являються  нові друзі , люди які можуть бути за сотні а то й тисячі кілометрів від нас ..Одним необхідне спілкування їм , дійсно цікаво інші ж просто хочуть з нас поприкалуватися .Ми рідко коли можемо це взнати , та і то доволі часто при дуже супеперечливих обставинах  , що залишають багато знаків питання і неясностей ....
       Можна сказати, що багато хто зараз зневірився в існуванні дружби , на жаль зараз наш егоїзм стає тим чинником, що формує наш характер , стиль мислення , спосіб життя...Рідко кому і коли зара . щастить отримати багато вірних , відданих друзів , які щиро порадіють за  нього , допоможуть , розрадять у біді...
      Того , кому пощастить знайти таких друзів можна щиро позаздрити , адже він має людей на яких може покластися і які завжди будуть готов йому помогти в якій лажі він би не був ....

На жаль....

              Я не знаю чи хтось читатиме цей допис , проте маю надію , що хтось таки прочитає 

      Ми дуже рідко задумуємося над тим , що деякі люди можуть  залишити в нашому житті слід , який ніколи не зникне , щось нам про нього буде постійно нагадувати.З дитячих років ми намагаємось когось наслідувати , бути схожим на тих людей які нам подобаються.В школі ми поступово починаємо змінюватися, великий вплив на нас має наша компанія , кумири.Вчителі намагаються нам донести щось добре , вказують нам як себе поводити в певних ситуаціях, проте ми як правило не реагуємо на це , бо вважаємо , що ми самі зможемо зробити все набагато краще , не розуміючи , що вчителі на то є щоб нас вчити.
    Колись давно , як я був в класі 5-му , ми всі починали вчити Історію України , до нас прийшла вчителька , яку згодом десь добра половина класу зненавиділа, і не через те , що вона була якась там зла , нехороша , просто вона намагалася донести нам суть того предмету , так щоб ми його не тільки розуміли і знали ,  а й полюбили .
       Звичайно більшість того не зрозуміла , і хоч ми булі ше малі , намагалися всіма доступними методами противитися , та всерівно , нам було на уроках весело , цікаво , більшість вчила даний предмет .Ех , скільки цікавих , смішних моментів ми пережили на тому предметі.....
      Давно то було , все склалось так , що я мусив перейти в інший клас , до інших викладачів , тільки тоді я зміг зрозуміти , що дарма я злився на вчительку історії , на те що вона заставляла мене вчити дати які я ненавидів , їздити на олімпіади в різні куточки області. 
    І ось сьогодні я дізнався , що вона померла... Останні чотири роки вона вела важку боротьбу з смертельною хворобою.Та незважаючи ні на що, вона продовжувала викладати , нести добро в цей світ , вчити галасливих вредних дітей ... Істинний велет духу , вона була незламною , та доля , на жаль призначила інакше ...  Земля Вам пухом дорога Галина Мар'янівно 

Немов якась частина мене пішла в небуття

Сьогодні закінчив читати цікавий цикл романів , на читання якого я витратив приблизно 10 безсонних ночей.Дивний збіг чині, але в циклі 10 романів .Приблизно 7 тис сторінок , може нать більше ...
Стоп , я ж навіть не розповів про шо - читав.Недавно я читав в Вікіпедії про темне фентезі , там і натрапив на статтю про Глена Кука і його цикл "Чорний загін" , ясна річ книгу найти нереально в крамницях міста , довелося шукати в Інтернеті .Та і там знайшов не зовсім те , що шукав , виявляється на жаль українського перекладу немає.В принципі як завжди..Ну що ж почав читати на російській ..
      Ну здавалося роман , такий собі звичайний . простий загін найманців , виконують роботу , нічого особливого .. Ну як заведено вони би  мали стати на сторону добра , і перемогти зло , і був би хеппі енд .Ба ні , вони не ангели , і добру вони не служать ,вони обрали службу силам Зла , іон не гребують ніякими методами задля досягнення мети .Доволі незвично адже у всій тій продукції , що нам дають Добро завжди торжествує, ми звикли до такого , і вже наперед знаєм чим кінчиться фільм чи книга.Але не тут то було. Загін не розбирає способи виконання цілей , не вибирає засобів .Все як в реальному житті  , в тому якому живемо ми  , а не в тому образ якого нам так нав'язують.Зло бореться зі Злом , надзвичайно цікаве подання  , видно , що автор намагався зробити якомога більшу схожість із нашим життям .Та всерівно , поринаючи в роман можна побачити багато такого , що вже давно втрачене в нашому світі , прикладом того є досить дивна дружба двох магів Одноокого і Гобліна , які весь час роблять , один одному якісь пакості над якими сміється весь загін , кохання яке виникає між літописцем загону Каркуном і Леді  - таємничою володаркою Темної імперії ,  відданості бійців загону його ідеалам .Всі ці почуття щирі , безкорисливі , хоч часто за них доводиться дорого розплачуватися, але всерівно герої залишаються їм вірні . Життя триває всі старіють , хтось йде , хтось приходить , тільки дух загону лишається , за весь роман загін раз 5 був на гранні знищення , але 7-10 чоловік , що залишалися в живих , раз за разом його відроджувати ....
      Ці 7 титсяч сторінок , на 2 неділі немов забрали мене в інший світ , я немов був разом із Чорною Гвардією Хатовара у всіх їхніх походах , битвах , пригодах і веселих гульбищах.Та все колись має закінчитися , ніщо не вічне , прийшов і кінець роману , прочитавши останню сторінку , і попрощавшись з останнім із членів загону яких зустрів на сторінках 1-ї книги , тепер вже Капітаном : Каркуном , я відчув якийсь дивний сум на душі , немов я втратив якусь частину себе , немов втратив декількох друзів разом із якими було цікаво , з якими я немов пройшов безліч доріг , проплив купу рік і морів ....
Колись я читав , що хороша книга може стати другом , разом з нею ми можем поринути в дивний світ на її  сторінках.Коли я був малим я дійсно так і робив, ставши більш дорослим я перестав поринати в книжковий світ і думав , що  я вже ніколи туди не повернусь , але я помилявся , я зміг ......
   Та повернення далося мені не легко , мене весь час не покидає думка , що якась частина мене  
пішла в небуття , немов я щось втратив .За все доводиться платити , і я заплатив свою ціну .... це суворий закон життя , але по інакшому бути і не може , було би по іншому воно було би сіре і нецікаве , а так .... воно того варте.....