Церква святого Архистратига Михаїла в селі Жирівка #shorts

Історія походу на гору Ключ

Цей раз я їхав з комерсами, відповідно очікував на легкий похід де тебе будуть водити за ручку й травити байки. Ну якусь частину так  й було, поки гід якого ми чекали в селі хв 30 (перший звіночок)не почав травити про якихісь ельфів та гномів в Карпатах. Та іншу дич, але лан вів він гарно. От так пройшли ми половину маршруту, помилувались красотами, правда група ж збірна була, були різні по фізухе то йшли 3 часа. Щоб ти розуміла пройшли ми десь так 8 км, це взагалі ж нічого. Ну а далі почалась трешанина, гід каже мені а подивись но по мапах куди нам далі то йти ... я так в шоке, ну бляха ти ж мав знати що як та куди. Ладно йдемо по мапах. Приходимо під вершину, а  там місця не туристичні, дикувато й жіночки з групи починають панікувати. На додачу загубили стежку й почали дикий спуск на дорогу з гори. Я таке люблю, а вот група ні, почались крики, візги разборки. Ну и еще люди поняли что они как то сил не имеют так  идти продолжили ссору. Провідник та гіди перекидали відповідальність одні на одних. Я плюнув на те все, пішов далі сам, благо дорогу знав. 

Щоб ви розуміли, поки вони прийшли то я встиг іще побігати до озера, випити квасу, посидіти, пофоткатись біля водоспаду в кінці маршруту.

за місця +
за організацію -+

ціна походу +

неоцінка фізо групи -

за організованість -+

ну десь 3 з 5...
цікаво як та фірма тури в місті робить

Ну що ж - дякую за співпрацю...

    Ну що ж - дякую за співпрацю такими словами попрощався зі мною мій бувший начальник на моїй першій роботі. Ну та й хай, співпраця завершилася.

А все тече немов вода

        Давно вже не спілкуюсь з більшістю віртуальних друзів без яких не міг би раніше уявити своє життя.Хтось вже став нецікавим,в когось інші проблеми,а когось просто послав під три чорти. Ось і все,зараз аж смішно згадувати себе постійно онлайн,постійно в переписках без сну та відпочинку,з таким самими задротами як і я.
    Роки все розставити на свої місця. Більшість тієї романтики, новизни та незвичності, що було в тих всіх людях, переписках, та подіях перетворилося в банальну рутину. В когось почалося зовсім інше життя, хтось відійшов сам по собі ставши нецікавим, змінивши інтереси, комусь я став нецікавим. Загалом життя пішло як завжди різними шляхами, і все розставило на свої місця.
    Дитячі мрії та надії 1-го курсу давно вже розчинилися, відкривши нові шляхи та можливості в купі з проваллями й тупиками. Загалом якось так.

Марк Леві - Перший день та Перша ніч

   Інколи доля підкидає цікаві речі, події чи людей. Так само було, і зі мною в той час коли я поступив на 1 курс, та поселився в гуртожиток. Тоді, ще в хлопців у моїй кімнаті був звичай дарувати один одному подарунки на день народження.Старі добрі часи які тепер вже так далеко.Але я трохи відволікаюся, так от, на моє ДН хлопці мені подарували дві книги Марка Леві а саме : Перший день та Першу ніч. Не знаю, як тоді вийшло, та вони думали, що, то фантастика яку я так люблю читати. Ну, що ж, вийшла помилка, але приємна помилка, адже вони тим познайомили мене з чудовим автором. Дві книги, я ухитрився прочитати за ніч, після святкування. Книги тоді дуже сподобалися, але важко сприймалися, так як в них йшлося про старших людей, а де мені молодому віриться, що старші люди здатні на такі карколомні та неймовірні пригоди. Та ось якось так непомітно пройшло вже 5 років від того, і я вирішив знов перечитати ті книги, а, що як сприймуться по іншому, а, що як знайду нові деталі, які завжди знаходяться при кількох читаннях.  

   І чи то я став якийсь трохи інший, чи може кілька років додали якоїсь життєвої мудрості. Дійсно, сприймається зовсім інакше. Якось починаєш розуміти, що і в старшому віці люди в душі так само залишаються романтиками, рвуться в карколомні пригоди, що середній вік, то зовсім не привід сидіти на своїх роботах чи домах, адже світ приховує стільки таємниць, які варто розгадати, стільки всього за яке варто боротися. І в першу чергу за любов, хтось скаже, ха, любов, пережитки юності, вона давно мертва, давно похована в меркантильних інтересах. Та Марк Леві для таких підготував майстерну відповідь, яку ми бачимо в долях Кейри та Андріана, які втративши одне одного  в далекій молодості, мало не змарнували свій шанс на щастя, вже в більш зрілому віці. 

   Кохання, пригоди, великі таємниці, здається я пишу про роман з героями життя яких тільки починається, та ні, я пишу якраз про роман Марка Леві, письменник майстерно доводить, що, і люди в старшому віці, мають і любов, і віру в себе, і готові йти проти долі, готові разом виступити проти цілого світу, аби довести, що ось ми, і ось наші мрії та відкриття які варті вашої уваги, і плювати ми хотіли, що нам вже далеко за 30, бо в душах ми, ще й досі молоді й енергійні люди якими були ви колись, але на відміну від вас ми готові й далі йти за мрією, і в наших душах та серцях вогонь не згас, ба більше не згасне ніколи!

   Якось так ці дві книги я сприймаю зараз в свої 22 роки, в час коли юність вже добігає кінця й доросле життя так тихо й непомітно входить в двері моєї душі. Можливо пройде час, і зміниться моє сприйняття даних книг, проте вони однозначно варті того, аби їх прочитати в будь якому віці.

Мандрівка на Гуркало

Вчорашня мандрівка була досить символічною, адже ми нарешті дійшли на Гуркало з другої спроби))). Минулого року ми вирішили дерися гирлом річки, але поплутали річки, і як виявилося дерлися кілька годин не тією річкою. Та й цей раз починався не досить гладко. Почалося усе з того, що всі плани пішли шкереберть тому що ми чекали маршрутку з півгодини і як наслідок пропустили електричку, якою початково планувалося їхати. Та це, не відбило бажання їхати, ми навпаки вирішили, що цього разу обов'язково дійдемо до водоспаду.
Кілька годин електричкою до Стрия, а далі маршруткою до села Дубина а саме до повороту на Корчин. Ну а тоді година піша мандрівка до села і по селу. Саме село цікаве тим, що в ньому є досить багато цікавих будинків з дерева та дерев'яна церква Церква св. Кузьми і Дем'яна 1824 року побудови. Цього разу ми не стали нікуди звертати та кілька разів перепитували місцевих, чи вірно ми йдемо, і ось десь так за півтори дві години від того як ми вийшли з автобуса ну дорогу ми дійшли до Гуркала.
Сам водоспад виглядає досить чарівно, хоч і не є такий великий чи повноводний. На фото я бачив, що в ньому набагато більше води але навіть такий до якого ми прийшли він виглядав чарівно та ніжно. Коло водоспаду було кілька груп відпочивальників з малими дітьми. Як на диво, для наших людей, коло водоспаду майже не було сміття, а також, коло входу на невеличку галявинку за якою він знаходився стояла табличка з інформаційним знаком.
Побувши з годинку на водоспаді, та по обідавши ми вирушили назад, проте вирішили йти до Верхнього Синьовидного не через Дубину а на пряму.До слова Верхнє Синьовидне також цікаве містечко, але ми вже якось чи не мали сил чи бажання прогулятися та сівши в маршрутку втомлені та задоволення попрямували до Львова.
Ось такий вийшов початок осіннього сезону мандрівок по цікавим місцях нашої країни.

Прощання з книгою...

   Якось так ніколи не думав, про те, що завжди якось сумно прощатися з героями деяких романів чи повістей. Буває так починаєш читати чи книгу чи цілий цикл поринаєш в той час, і місця, пізнаєш героя чи героїв, ніби йдеш з ними через шалений круговорот їхнього життя, і от якось так непомітно підходить той час коли розумієш, що все - ось ти і перегорнув останню сторінку. 
Звичайно зараз дуже багато всього пишеться з прицілом на продовження, і часто густо ти розумієш, що он там скоро події приймуть новий поворот, і знову можна буде побути з героями які так сподобалися ще. Проте часто густо з кожним новим романом стає все не цікавіше та не цікавіше, все більше води і непотрібних сюжетних ліній починають вливатися в роман.Та якось хотілося б не про це говорити,а про ті романи які дійсно закінчуються так, що розумієш, це все.Дійсно все.
Як приклад Володар Кілець, де в кінці якось так органічно виходить покинути світ Cередзем'я, що ти з сумом згадуєш події книги як одні з найкращих епізодів мандрівок по цьому світі. Немов тобі відкрилося вікно в інший світ, і ти там міг подивитися одні з найцікавіших та найдраматичніших моментів як і в тобі залишили свій слід, можливо принесли щось нове для тебе,а може і зробили трішки іншим.
З часом, коли прочитаних книг стає все більше і більше починаєш прив'язуватися до їхніх героїв і світів все глибше і глибше.І чим більше прив'язуєшся тим інколи сумніше прощатися, коли розумієш, що це дійсно все.Особливо коли автору вдається майстерно закінчити цикл, коли дійсно все в кінці розкладається на полички все стає зрозумілим, і якимсь таким далеким так само як і було таким близьким коли ти тільки починав занурюватися у той світ. Ось таке воно прощання, з дійсного хорошою Книгою хорошого Автора!