Слова Першого Бога....

  Сторн не проспав і кількох годин, як його розбудив Парсиваль. Лице молодого воїна було білішим від стін імператорсього дому.
- Що з тобою Парсивалю, - спитав Сторн, - таке враження, що ти побачив якихісь примар.
- Угу, так і є, - понуро відповів Парсиваль, - ти глянь що тут твориться, не думаю, що це тобі сподобається. Певно ми дійсно щось натягнули своїми розмовами.
Сторн, глянув, і оторопів, зо всіх сторін галявину з гвардійцями оточили люди вдягунті в зелену одіж, і якби вони були в тіні дерев можна було б прийняти їх за кущі чи гілки, настільки органічною здавалась їх одіж. В цей час Орт із страшними прокляттями піднімав загін, і намагався вишикувати їх для оборони.
- Не потрібно хвилюватися, - раптово пролунав дзвінкий голос, і на галявину вийшов чоловік середнього віку, так само як і решта лісовиків одягнутий в зелене, але його чого вінчала корона дивовижної краси, яка переливалася всім кольорами веселки.
Не підходь, - хрипло не мовив, а вигаркнув слова Орт, в його голосі чулась нитка переляку, - я знаю вас лісових чортів, і те як ви заманювали у ліси наші загони, і те, як одурманювали сотні хороших хлопців, і стріли я ваші пам'ятаю.
- Ха, ветеран страшної людської війни, - вигукнув чоловік, - а як мене звати ти пам'ятаєш?
- Морон Принц Проклятих земель, той хто тікає в тінь чи не так?
- Ну от, як на диво, ти ще мене пам'ятаєш Орте.Так, так а чого  ти такий здивований? Хіба забув як глушив зі мною медовуху  у форті Гароні? Скажу тобі навіть більше, мені тоді здавалося, що ти нормальний, і до нас - людей лісу прихильний.
- То було до вашої зради.
- НАШОЇ?!!! А хто знищив наш ліс на догоду тому придурку магу?,- Морон все більше розпалювався, видно старі спогади  для нього буди дуже болючими, та й багато з лісовиків почали витягувати зброю. Гвардійці стали колом, і готувались прийняти здавалось неминучу смерть, та в цей час раптом пролунав голосний крик:
Батьку, заспокойся, минулого не повернеш, і ти обіцяв мені не проливати їх кров!
- Естер ,вічно ти влізеш куди не тре. Невже ти не бач, що це ті самі люди які нищать наш ліс, ті самі які торік вбили твою матір....
- Батьку, а якщо ні? Їх командир чесний та сміливий воїн, і він не схожий на вбивцю, дай йому можливість довести тобі це.
Король лісу сумно зітхнув, і сховав меча в піхви.Повернувся до Сторна, і сказав йому:
- Ти за мною, решта побудуть тут під охороною моїх людей, і це не прохання.
Сторн мовчки поклонився королю лісу та пішов за ним.Дорого між дерев петляла так, що навіть якби він хотів її запам'ятати то все рівно вже б б не зміг того зробити.Чагарі змінялися галявинами, галявини переходили  в густі зарослі, кілька раз вони лізли на круті пагорби поки врешті решт не прийшли до могутньої лісової фортеці схованої в центрі лісу.
 Сторн був зачудований могутнім замком, який органічно вписувався в ліч. Здавалося кількаметрова стіна вросла в стовбури могутніх дубів які водночас і служили вежами, так як на них були примонтовані криті галереї, і час від часу проходила сторожа.
- Ну, що солдате, прошу в мій дім. Будь чесним зі мною, і я буду справедливий з вами.
В цей час з фортеці вискочив чоловік з смішному ковпаці та з великою сідою бородою, в руках він тримав загадковий посох який чимісь нагадував голову дракона. Чоловік голосно крикнув:
- Сір в мене було видіння, видіння про цього воїна, і видіння страшної війни яка йде за ним.
- Маргусе, що ти знов верзеш, я ж казав тобі не захоплюватися еліксирами, і вином.
- Мій повелителю, цей воїн або змінить світ на краще, або знищить лісовий народ
- Ага, так, тобі нагадати твої пророцтва про його дядька? Скільки болю нашому нарду принесло те, що ми повірили твоїм словам? І ти знову взявся за старе?
- Мороне, королю, помилки бути не може, Сторн на прізвисько Відьмак це той про кого говориться в пророцтві...
- Послухайте, - мовив Сторн, - я ніякий не відьмак і не маю ніякого відношення до вашого пророцтва, все, що я хочу вивести своїх людей, та відпочивши і поновивши сили дати прочухана тим бандитам які знищили більшу частину мого загону.
Маргус хрипло розсміявся, причому таким сміхом від якого в Сторна кров застигла в жилах, а тоді нелюдским голосом промовив:
- Сталося, Воїн прийшов, Відьму знайшов, кров пролив, та клятву зронив. Десять років пройде, як запалає земля, і тільки він стане символом змін, а яких то рішати тільки йому.
Після цих слів Маргус впав на землю.Він був без свідомості , а всі здивовано дивилися на Сторна який нічого не розумів....

Зустріч в Зачарованому лісі

   Зо два десятки втомлених гвардійців, пробиралися густими хащами яким здавалося не буде кінця.
- Я вже не радий, що ми сюди поткнулися, - стомлено сказав Парсиваль Сторну, - ми вже йдем майже півдня, а лісу все не має кінця краю. Знаєш, поки ми з загоном зупинялися в Андо - один з місцевих розказував мені легенду за проклятий ліс, який стоїть саме туди куди ми збиралися йти. То може ми і потрапили у цей проклятий ліс?
- Ти, що здурів, який проклятий ліс? Знову захопився всіма тими легендами які ще досі розповідають темні та неосвічені селюки?
- Капітане,  можете вірити, а можете, і не вірити, але я знаю, що щось все ж таки є. Згадайте древніх магів. Та і кажуть, що його величність, і сам сповідує темну магію, недаремно ж, до нього тягнуть всякий непотріб із міської темниці, а далі ніхто про них більше вже й не чує.
- Та цить, ти, за таке, і сам можеш опинитися в тій темниці, і дізнатися, що там насправді твориться.
   Зненацька пролунав свист стріли, один із гвардійців з зойком схопився за ногу,і впав на землю. Солдати вихопивши зброю приготувалися до нового бою. Але нічого більше не відбувалося, ні пострілів, ні криків розбійників, які як вони думали вже їх нагнали.Орт підійшов до Сторна і сказав:
- Давай відійдемо за он те дерево,- і показав на величний дуб який стояв немов лісовий цар в оточенні інших дерев.
- Ну, і, що ти хотів сказати мені, - трохи здивовано спитав Сторн.
- Послухай, може Парсиваль і має рацію?..
- І ти за ті, самі розповіді? Невже ви всі, змовилися сьогодні? Чи по твоєму у нас не має інших проблем,як спорити про те чи є магія чи нема? Загін втратив більшу частину бійців, ми всі змучені, голодні, тай ще не відомо хто підстрелив Торка, а ти за магію.
- Ну тоді, як скажеш, але якщо, що не кажи, що я тебе не попереджав.
Загін повільно просувався далі по густих хащах, які здавалося ставали усе густішими та густішими. Пораненого Торка поклали на імпровізовані ноші зроблені із кількох плащів та двох молодих стовбурів зрубаних Парсивалем. Тим часом у лісі поступово темнішало, а виходу все, ще не було видно. Сторн примітивши невеличку галявинку скерував свій загін туди.
- Так хлопці, тут відпочинемо. Стеф, Путон розвідайте, може десь недалечко є якесь джерело води, а ти Парсивалю організуй пошук якоїсь печери, думаю там було б затишніше ніж на галявині, якщо ні то переночуємо вже тут.
Загін розмістивши пораненого і всю поклажу розійшовся виконувати завдання під енергійним наглядом Парсиваля, який здавалося все бачив і знав куди відсилати людей.Сам ж Сторн відійшов від галявини, так, щоб його не було видно і стомлено сів притулившись до стовбура дерева. Молодий гвардієць за ці дні, посірів,змучився та так змарнів, що став схожим на тінь від самого себе. Він стомлено обхопив голову руками, і сумно почав думати, що буде далі, загін фактично втрачено, завдання не виконане та і рештки загону невідомо де. Зненацька недалеко від нього хруснула суха гілка. Сторн скочив і обомлів - навпроти нього стояла невисока вдягнута в зелене дівчина, вона виглядала майже дитиною, проте в її великих карих очах Сторн прочитав, що ця дитина багато через що пройшла та і в її руках був арбалет який вона направила на нього. Дівчина була з коротким коричневим волоссям, овальним трішки витягнутим лицем з невеличким гострим носиком.
- Навіщо ви прийшли у наш ліс? І навіщо йдете далі, ми ж вас попереджали.
- Послухай, якби моя воля - то я б взагалі не поткнувся у ваш ліс.Але в мене не було іншого вибору, розбійники оточили замок, і нас в ньому. Під час бою один з моїх людей знайшов хід який і привів нас до вашого лісу.
- Ти думаєш, вам пощастило, і ви врятувалися? А чи ти знаєш, що це зачарований ліс, і тут явно не раді таким гостям як вам. Тим більше ви солдати темного королівства.
- Ну то поможи нам звідси вийти, і все, ми вас і ваш ліс не потурбуємо.
- Це не мені вирішувати, але поки, що можете відпочивати, тут неподалеку є струмок, а коло нього кілька фруктових дерев, перепочинете,  а завтра  наші старійшини вирішать, що з вами  робити.
Дівчина змахнула рукою, прошепотіла невідомі Сторну слова,і перетворилась на велику коричневу сову. Спантеличений капітан пішов до своїх людей.
На галявинці вже кипіло життя, солдати під керівництвом Орта вже розвели багаття,і споруджували навколо нього кілька лежанок. Орт і Парсиваль підійшли до Сторна.
- Що з тобою, капітане, - спитав  Парсиваль, - таке враження, що ти побачив якесь диво.
- В нас нові проблеми, - понуро відповів Сторн, - і  ви обидва їх накаркали.
- Цікава, як - спитав Орт
- Магія таки існує, і вона тут, а,що ще нам тут не раді, так що сидіть тихо нічого не чіпайте, дерев без потреб не рубайте.І ще Парсивалю, вистав вартових.
- Нда капітане, а може, тобі все привиділося?, - глузливо спитав Парсиваль?
- Завтра все побачимо, а зараз я спати, розбудите мене опівночі- промовив Сторн і сівши під дерево недалеко від багаття завернувся в свій сірий плащ.

Стара фортеця: Відступ

Пройшло кілька напружених годин, час від час від бандитів в сторону фортеці летіли стріли та арбалетні болти. Один із гвардійців зазівався і отримав болт в горло, з коротким криком бездиханне тіло полетіло вниз, до підніжжя стін. Зі сторони розбійників почувся радісний крик: 

- Ну шо ж, один вже здох, ща чучуть і ми всіх свиней переріжем, ібо нема чого лазити на нашу територію, навіть якщо ви і королівські пси.

- Так, та сволота мене вже дістала, - в серцях гаркнув Орт,- від їх болтів і стріл ми за два дні втратили більше солдат чим, за всі бої. 

- Ну, і, що ти пропонуєш? Нас кілька десятків, їх кілька сотень, хоч полягти героєм, як ті воїни, за яких ти розказував мені у дитинстві?

- Мені здається, що вони колись були для тебе прикладом вірності Вітчизні та нашому Королю. Чи вже все пройшло захоплення, і ти готовий накласти  у штани від страху, коли відчув перше небезпеку? Це Гвардія синку, так, що звикай.

- Ну і до чого, я маю звикати, до того, що скоро загинемо, якщо той хід нікуди не веде? 

Зненацька з південної башти впав досить великий камінь і покотився в сторону бандитів.За мить почулися крики болі та проклять перемішані з брудною лайкою. Орт та Сторн побігли до башні.

- Ну і хто це додумався зробити, - спитав Стоорн, - хіба я не наказував ніякого самоуправства?

- Воно якось саме розхиталося командире,  - відповів один з мечників, -  і ми, вирішили, скинути його поки він не завдав нам ще більшої шкоди. 

В лісі де розбили свій табір розбійники пролунав зву сигнального рогу, і слідом за ним почувся тупіт сотень ніг.

- Ну, от, молодці,- стомлено сказав Орт, - вони вирішили, що потрібно відповісти на наш камінь штурмом.Всі до зброї і на стіни, приготуватися до штурму. Лучники намагайтеся не витрачати стріли даремно.

Якраз в цей час, до Сторна підбіг Парсиваль. Хоч він був вимазаний брудом та павутиною, на його обличчі сяяла посмішка.

- Гарні новини командире, тунель має вихід у печері за кілька миль звідси, ми можемо відступати.

- Новини то гарна, але в нас є одне але...

- І яке ж командире?

- Розпочинається нова атака.

- Що будемо робити? Ми за крок до можливого порятунку.

- Парсивалю, візьми кілька солдат, і починайте відносити в тунелі наших поранених, а ми стримаємо розбійників як можна довше, і з тими кому пощастить приєднаємося до тебе. І це наказ. Якщо ми загинемо, ти маєш дійти до столиці, розповісти все, що тут відбулося.

В фортеці почався активний рух. Кілька десятків людей почали снувати туди-сюди немов мурахи. Кілька десятків мечників схопили каменюки і причаїлися за стінами фортеці, лучники неспішно виглядали собі цілі, і час від часу робили постріли. Майже кожен постріл супроводжувався болісним криком, та гучними прокляттями у сторону гвардійців. Ураз на ділянці стіни, яка була найбільш потрощеною, та здавалося трималася чудом показалася голова одного із, розбійників. Стрімким рухом, він вискочив на стіну дістав з-за спини величезну бойову сокиру та рубонув нею молодого гвардійця який переляканим очима дивився на нього. Сила удару була настільки сильною, що тіло нещасного буквально розлетілося  на дві частини. З диким криком розбійник кинувся на наступного гвардійця, а за ним почали з'являтися все нові та нові бандити.З прокляттями Сторн кинувся, на зустріч бандиту з сокирою. Молодий капітан був  озброєним довгим мечем викуваним в найкращих королівських кузнях. З голосним грюкотом зійшлися меч та сокира, капітан похитнувся, побачивши це, розбійник ще сильніше замахнувся сокирою, і якби Сторн не відкотився в бік тут би й був йому кінець. Зненацька розбійник захрапів, і впав на коліна. Виявляється поки він зосередив всю увагу на Сторнові Орт непомітно підкрався до нього і засадив свого меча йому прямо у спину.

- Дядьку, ти ж, говорив, мені, що поєдинок має бути благородним, - хрипло переводячи подих сказав Сторн.

- Ага, так, благородним. Забудь усі ті дурниці які я тобі колись говорив, в бою в тебе одне завдання - вижити і не має значення, як ти, це зробиш.

 А тим часом все нові розбійники з'являлися на стінах. Вони накидалися як дикі звірі, на гвардійців і тіснили їх, із стін. То тут то там, чулися крики повні болі і розпачу. Сторн як одурілий рубався на стіні, разом із кількома гвардійцями йому вдалося відтіснити розбійників назад і навіть відкинути одну із драбин. Та в цей час, із гучним тріском ворота в фортецю почали тріскатися.
-  Всі до тунелю,- закричав Орт перекрикуючи звуки бою.

Та на жаль його по почули не всі, у західній вежі, залишилося кілька солдат, які відчайдушно оборонялися від переважаючих розбійників. Сторн перед самим входом в тунель було смикнувся, аби кинутися їм на допомогу, проте Орт зловив його за руку і стиха промовив:

- Хлопче, не роби з себе героя, ти вже нічим їм не допоможеш.

- Але ж там наші, люди, не можна їх кидати напризволяще.

- Вони вже мертві, і протримаються максимуми хвилину, дві, не думаю, що буде якась користь якщо, ти приєднаєшся до них.

- Дядьку, ти безсердечний.

- Ні синку, я просто бачив війну, і знаю, що і як тут відбувається.

З цими словами Орт потягнув Сторна в прохід,  та крикнув гвардійцям:

- Ей ви, завалюйте прохід, ми звідси забираємося, і я б не радив вам залишати тим скотам дорогу якою ми тікаємо 

Стара фортеця

Ось уже як четвертий день тривала оборона старої фортеці невеликим загоном королівських військ від банди розбійників, які вирішили, що королівські гвардійці зайві у довколишніх землях. Та і самі гвардійці більшість загону яких складалося з новобранців вже й не були раді тому легенькому завданню яке їм обіцяв королівський канцлер Ланс. Командир загону - молодий гвардієць якому ще й не виповнилося і тридцяти проклинав усе на світі, бачачи як його загін який ще здається вчора гордо марширував вулицями королівського міста, а тепер перетворився на купку жалюгідних обірванців які були більше схожі на бандитів які їх атакували. Взагалі-то, це було і не дивним, адже після чотирьох штурмів які вони відбили за останні два дні, солдати втомилися і маже не залишилося тих хто не отримав хоч найменшого поранення. Із двох помічників командира загону в живих залишився лише старий ветеран війни за спадок імператора який замість того аби спочивати на залужених лаврах вирішив помогти своєму племіннику в командуванні загоном, ба навіть більше саме його клопотання дозволило молодому Сторну отримати цей загін.
- Ну, що дядьку, тут і поляжемо, говорив я ж тобі, що щось тут нечисто коли канцлер так швидко видав мені грамоту на формування нового загону королівських військ, - понуро заявив Сторн начищаючи меча і водночас слідкуючи за кількома гвардійцями які укріплювали ворота які могли в будь який момент впасти.
- Ти б так, не спішив на той світ, - бадьоро озвався Орт, - але як бачиш ми витримали вже чотири штурми від цих голодранців, і більшість із нас ще живі.
- Та так, але подивись на них, вони втомлені, змученні, і знекровлені боєм до якого не були готові.
 - Були чи не були, але витримали і не здалися, он дивись, скільки бандитів валяються під стінами нашої фортеці, і повір мені хлопче що без них цей світ буде набагато кращим.
- Орте, - аж запнувся Сторн, - ми всі на порозі смерті, а ти, ще й маєш сили розводити філософські балачки?
- Ха хлопче, а я й не думав, що ти такий боягуз, злякався якихось бандитів, які по своїй суті просто голодранці.
Сторн хотів був, щось знову відповісти своєму невгамовному дядьку та ту до нього підбіг мечник Парсиваль який після смерті сержанта Фелікса взяв на себе командування групою мечників.
- Капітане, ми обшукали старий льох і здається знайшли підземних хід, - на втомленому обличчі воїна з'явилася гримаса схожа на посмішку, - може нарешті нам посміхнулася вдача вперше за весь час, як нас було послану у цю діру.
- Парсивалю,а хто ще знає про цей хід, - раптом запитав його Орт не давши доказати ще щось.
- Ну крім мене та кількох моїх солдатів більше ніхто. А, а що таке командире?
- Візьми кілька солдатів і нехай вони дослідять цей тунель, і зробіть це негайно, можливо це наш єдиний порятунок, якщо ми не зможемо відкинути розбійників від замку,а помирати тут якось не хочеться, - бадьоро сказав Орт, - ну бач Сторне а ти вже говорив про кінець, а як на мене то це тільки початок.

2-й курс як ворота в інше життя

І знов з якимісь маніакальним настроєм я вриваюся у спогади про свій другий курс, і знов можливо в сотий раз перебираю та перескладую події які відбулись зі мною тоді. І ось якось так зненацька приходить розуміння, того, що  саме тоді я і віддалився від більшості тих людей яких вважав друзями та навіть не міг повірити, шо з часом вони назавжди підуть з мого життя, ще й не з дуже приємними відгуками з обох сторін. Але як зараз виглядає то було логічним продовженням моїх пошуків самого себе у цьому світі... 

Любов моє натхнення й найбільша радість

        Як важко сприймати, те, що ти змінюєшся безповоротно, і навіть ті, почуття які колись буди для тебе немов гаряча лава повільно остигають. Буйна юнацька душа змінюється в сторону більш спокійного молодого хлопця, який любить неймовірний вогонь кохання дівчини яка також як і він в житті зазнала немало білю саме через почуття.

 Як дехто каже, любов триває кілька років, а далі проходить, а я, думаю, що все то брехня тих хто по справжньому ніколи так,і не кохав. Насправді все набагато складніше та важче, і для того аби його зрозуміти потрібно відчути і пережити безліч моментів які кидають твоє кохання від полюсів неймовірних спеки пристрасті до холоду таких моментів коли ти вже думає, що все - ти в черговий раз помилився, і знову очікуєш на біль. Та враз приходить то дивне відчутті радості від того, що твоє кохання з часом не згорає як сірник, а горить як вогонь у який ви весь час підкидаєте дров із радості, та безлічі спільних моментів проведених разом у самих незвичних місцях та ситуаціях. 

   Здається я лиш тепер зрозумів покійного однокурсника Ореста, який мені колись говорив подібне за свою любов, а я тоді того не міг зрозуміти, адже минуле давало знати про себе і я очікував як не чергової невдачі так чогось поганого... 

 

Стара чернетка(І знову літо надворі)

      Старий чорновик запису у блозі, немов вирвана сторінка з життя, як на мене, це як ті сторінки у блокнотах із віршами які так і не були дописані, чи вже втратили актуальність і навіюють лиш спогади які я волію забути.
    Життя - як на мене цікава та непередбачувана штука, особливо коли ти сам вносиш у нього певний колорит, чи вертишся у складній ситуації намагаючись вийти так, аби і тобі було добре та і не наломати дров,які можуть потягнути за собою ще більші неприємності ...
   До чого я це все веду, а до того, що цей блог я створював тоді, коли мені було на душі досить боляче від зради людина яка мені була дуже дорога, і довелося багато думати над собою, а зараз стоячи на порозі великих змін у своєму житті, я змінюю і свій білог, як символ того, нового, якісного яке змінює все, і дає змогу дивитися на світ з нового ракурсу
   Черенетка була про літо, ех, певно я тоді не найшов в собі сили дати в першу чергу для самого себе звіт про час який скоріш за все тупо вбив ...

Ну ось і все

           Ну ось і все, залишилося ще кілька місяців навчання в універі. Здається тільки недавно був мій перший курс, коли я хлопчина з невеличкого подільського містечка попав у величний Львів який тоді здавався якимісь казковим містом із сторінок улюблених фентезі романів.
     Гуртожиток - мов міст в інший незнаний світ із переплетіння сотень людських доль, характерів, успіхів та невдач, яким цікавим все це здавалося тоді майже 5 років назад. Друзі, гучні гуляння до самого ранку, які з посмішкою можна зараз згадати, тоді це все було якимісь крутим та шикарним і думалося, що он він рай на землі. Немов холодний душ була перша сесія,яку я хоч і не завалив, але без стипендії було не дуже комфортно, довелося трохи братися за навчання, яке досить швидко дало змогу відчути, що те, що я був відмінником у школі тут нічого не дає, навіть навпаки створює купу специфічних проблем наслідки яких я відчуваю і досі. Далі все потягнулося стрімким потоком, намагання вивчити щось своє яке кілька раз обривалося через лінь, що тут казати, це моя найбільша проблема.
   Якось непомітно і незвично так сталося, що  в мене з'явилася моя кохана, яка стала джерелом мого натхнення та стимулом бути кращим, ба навіть більше, культурно і духовно розвиватися, адже і те і те в мене досить сильно кульгало, а про віру я взагалі мав певно дитячі уявлення. Яскравим епізодом було те, що вона потягнула мене в Карпати, після першого походу в які я став марити горами, і, ще сам того не усвідомлюючи десь там в душі я почав усвідомлювати, що в мене є людина яка разом зі мною може вирушити в цікаві місця, а не сказати на те,що  я якийсь ненормальний.
   Кінець 4 курсу приніс неймовірні зміни в моє життя, я якось запропонував своєму найкращому другу Івану відвідати Жовкву. Правда, я не міг знати, що саме ця поїздка стане могутнім поштовхом відвідувати прекрасні місця рідної країни. Я й не міг подумати, що ці подорожі можуть бути такими класними, і пізнавальними навіть не зважаючи на купу негативу який у нас є на кожному кроці.
   Якось так, на порозі мого життя вже маячать чергові зміни, і якось так сірим туманом тягнеться невизначеність, що далі, але я маю на те певні плани, й знаю що все буде добре, і я у майбутньому не втону в сірій рутині житті по принципу : дім - робота. Щоб там не говорили наші люди, все в мене  вийде, адже, це мій вибір усвідомлений за роки спостережень та аналізу всього того, що я бачив за ці 5 років!