Марк Леві - Перший день та Перша ніч

   Інколи доля підкидає цікаві речі, події чи людей. Так само було, і зі мною в той час коли я поступив на 1 курс, та поселився в гуртожиток. Тоді, ще в хлопців у моїй кімнаті був звичай дарувати один одному подарунки на день народження.Старі добрі часи які тепер вже так далеко.Але я трохи відволікаюся, так от, на моє ДН хлопці мені подарували дві книги Марка Леві а саме : Перший день та Першу ніч. Не знаю, як тоді вийшло, та вони думали, що, то фантастика яку я так люблю читати. Ну, що ж, вийшла помилка, але приємна помилка, адже вони тим познайомили мене з чудовим автором. Дві книги, я ухитрився прочитати за ніч, після святкування. Книги тоді дуже сподобалися, але важко сприймалися, так як в них йшлося про старших людей, а де мені молодому віриться, що старші люди здатні на такі карколомні та неймовірні пригоди. Та ось якось так непомітно пройшло вже 5 років від того, і я вирішив знов перечитати ті книги, а, що як сприймуться по іншому, а, що як знайду нові деталі, які завжди знаходяться при кількох читаннях.  

   І чи то я став якийсь трохи інший, чи може кілька років додали якоїсь життєвої мудрості. Дійсно, сприймається зовсім інакше. Якось починаєш розуміти, що і в старшому віці люди в душі так само залишаються романтиками, рвуться в карколомні пригоди, що середній вік, то зовсім не привід сидіти на своїх роботах чи домах, адже світ приховує стільки таємниць, які варто розгадати, стільки всього за яке варто боротися. І в першу чергу за любов, хтось скаже, ха, любов, пережитки юності, вона давно мертва, давно похована в меркантильних інтересах. Та Марк Леві для таких підготував майстерну відповідь, яку ми бачимо в долях Кейри та Андріана, які втративши одне одного  в далекій молодості, мало не змарнували свій шанс на щастя, вже в більш зрілому віці. 

   Кохання, пригоди, великі таємниці, здається я пишу про роман з героями життя яких тільки починається, та ні, я пишу якраз про роман Марка Леві, письменник майстерно доводить, що, і люди в старшому віці, мають і любов, і віру в себе, і готові йти проти долі, готові разом виступити проти цілого світу, аби довести, що ось ми, і ось наші мрії та відкриття які варті вашої уваги, і плювати ми хотіли, що нам вже далеко за 30, бо в душах ми, ще й досі молоді й енергійні люди якими були ви колись, але на відміну від вас ми готові й далі йти за мрією, і в наших душах та серцях вогонь не згас, ба більше не згасне ніколи!

   Якось так ці дві книги я сприймаю зараз в свої 22 роки, в час коли юність вже добігає кінця й доросле життя так тихо й непомітно входить в двері моєї душі. Можливо пройде час, і зміниться моє сприйняття даних книг, проте вони однозначно варті того, аби їх прочитати в будь якому віці.

Мандрівка на Гуркало

Вчорашня мандрівка була досить символічною, адже ми нарешті дійшли на Гуркало з другої спроби))). Минулого року ми вирішили дерися гирлом річки, але поплутали річки, і як виявилося дерлися кілька годин не тією річкою. Та й цей раз починався не досить гладко. Почалося усе з того, що всі плани пішли шкереберть тому що ми чекали маршрутку з півгодини і як наслідок пропустили електричку, якою початково планувалося їхати. Та це, не відбило бажання їхати, ми навпаки вирішили, що цього разу обов'язково дійдемо до водоспаду.
Кілька годин електричкою до Стрия, а далі маршруткою до села Дубина а саме до повороту на Корчин. Ну а тоді година піша мандрівка до села і по селу. Саме село цікаве тим, що в ньому є досить багато цікавих будинків з дерева та дерев'яна церква Церква св. Кузьми і Дем'яна 1824 року побудови. Цього разу ми не стали нікуди звертати та кілька разів перепитували місцевих, чи вірно ми йдемо, і ось десь так за півтори дві години від того як ми вийшли з автобуса ну дорогу ми дійшли до Гуркала.
Сам водоспад виглядає досить чарівно, хоч і не є такий великий чи повноводний. На фото я бачив, що в ньому набагато більше води але навіть такий до якого ми прийшли він виглядав чарівно та ніжно. Коло водоспаду було кілька груп відпочивальників з малими дітьми. Як на диво, для наших людей, коло водоспаду майже не було сміття, а також, коло входу на невеличку галявинку за якою він знаходився стояла табличка з інформаційним знаком.
Побувши з годинку на водоспаді, та по обідавши ми вирушили назад, проте вирішили йти до Верхнього Синьовидного не через Дубину а на пряму.До слова Верхнє Синьовидне також цікаве містечко, але ми вже якось чи не мали сил чи бажання прогулятися та сівши в маршрутку втомлені та задоволення попрямували до Львова.
Ось такий вийшов початок осіннього сезону мандрівок по цікавим місцях нашої країни.

Прощання з книгою...

   Якось так ніколи не думав, про те, що завжди якось сумно прощатися з героями деяких романів чи повістей. Буває так починаєш читати чи книгу чи цілий цикл поринаєш в той час, і місця, пізнаєш героя чи героїв, ніби йдеш з ними через шалений круговорот їхнього життя, і от якось так непомітно підходить той час коли розумієш, що все - ось ти і перегорнув останню сторінку. 
Звичайно зараз дуже багато всього пишеться з прицілом на продовження, і часто густо ти розумієш, що он там скоро події приймуть новий поворот, і знову можна буде побути з героями які так сподобалися ще. Проте часто густо з кожним новим романом стає все не цікавіше та не цікавіше, все більше води і непотрібних сюжетних ліній починають вливатися в роман.Та якось хотілося б не про це говорити,а про ті романи які дійсно закінчуються так, що розумієш, це все.Дійсно все.
Як приклад Володар Кілець, де в кінці якось так органічно виходить покинути світ Cередзем'я, що ти з сумом згадуєш події книги як одні з найкращих епізодів мандрівок по цьому світі. Немов тобі відкрилося вікно в інший світ, і ти там міг подивитися одні з найцікавіших та найдраматичніших моментів як і в тобі залишили свій слід, можливо принесли щось нове для тебе,а може і зробили трішки іншим.
З часом, коли прочитаних книг стає все більше і більше починаєш прив'язуватися до їхніх героїв і світів все глибше і глибше.І чим більше прив'язуєшся тим інколи сумніше прощатися, коли розумієш, що це дійсно все.Особливо коли автору вдається майстерно закінчити цикл, коли дійсно все в кінці розкладається на полички все стає зрозумілим, і якимсь таким далеким так само як і було таким близьким коли ти тільки починав занурюватися у той світ. Ось таке воно прощання, з дійсного хорошою Книгою хорошого Автора!

Промова

 - Та вони там геть подуріли, де я їм того війська візьму, - Андре лаявся вже десь з півгодини,- Сторне, я вже жалію, що кілька місяців назад тобі поміг, не сколоти ти тут таку тилову систему, вони про таке б і не мріяли.
- Ну ти і загнув, не був би я був би хтось інший, і командире вибору в тебе нема, мусиш набирати війська. Поки я візьму кількох хлопців з загонів, почну формувати службу інтендантів армії.
- Чуєш ти розумнику, тиловиків він буде набирати, еге ж, захотів. Ні префекте Сторне, ти все це якби заварив, ти і будеш мені помагати у всьому.І це не прохання,це наказ!
- І з чого почнемо?
- Кажи капітану хай шикує міську варту, будем відбирати собі солдат.
Проте з набором солдат, виникли певні проблеми. Капітан впирався як осел, і кричав, що солдат не дасть.Та і взагалі чи знають вони скільки йог сил і нервів було витрачено, аби зробити із тих загибликів хоч якусь подібність воїнів, а тут два самодури якимось чином переконали міську раду забрати у нього половину солдат. Та і тим більше чи знають шановні пани генерали, що варта міста і служба у війську то зовсім інше?
- Значить солдат ти нам давати не хочеш? Навіть якщо, ми офіційно пожаліємся в міську раду на тебе?, - запитав Андре
- Та йдіть ви під три чорти, - лаявся капітан міської варти, - максимум, що вам можу дати без шкоди для варти міста, це 4, 7 та 11 загони варти, ну і напевно ще з сотню новобранців.
- Капітане, ти в курсі, що то, що ти нам можеш виділии то тільки 4 сотні солдат, причому далеко не найкращих. Ти нам спихаєш, ти кого, тобі не жаль.
- Сторне, ти був імперським командувачем, а знаєш чого програв все і тепер ізгоєм сидиш тут?
- І чого?
- Бо ти досі не втямив одного,- посміхнувся капітан, - хороший міський вартовий, і хороший солдат, то зовсім інше. Я вам обом лоботрясам, віддаю, глину з якої у вмілих руках вийде хороше військо, а в поганих, ну ви самі розумієте...
Через кілька годин, на закинутій фермі коло міста, СТорн і Андре вишикували своє військо. Солдати здивовано дивилися на своїх командирів, чекаючи пояснень чого, їх всіх зігнали, на цю ферму, та ті так само як і їхні солдати, очікували, що буде. Про Сторна чули всі, і хоч солдати були вдячні йому покращення пайків та спорядження, та все ж за кілька років на службі у місті вони розуміли, що раз відбувається щось не звичне - добра не чекай.
  Андре з сумом оглядав вояк, і чим більше дивився, тим більше впадав в сум і апатію. І було чого, загони ще в місті славилися відсутністю дисципліни, великою кількістю промахів і о Боги подейкувати, що багато з солдат, ще служило різним міським бандам, загалом солдати не ахті.
 Сторн, стояв віддалік, також придивлявся до старжників, і щось обдумував.
- Ну Сторне починай
-  А чого я?
- Думаєш, я не помітив, як ти, щось обраховуєш та бурмочеш під ніс, щось дуже схоже на імперську проповідь перед боєм.
- Сторн піднявся на пагорб, з висоти якого його було добре видно і чути й почав:
- Солдати, так так, не міська варта, а міські солдати. Як ви вже чули королівство Волонт палає в вогні громадянської війни, і деякі його міста попросили нас про захист. Наше місто люб'язно погодилося їм допомогти, і захистити їх від ворогів у цей не легкий час.Вас було вибрано, аби нести честь і силу нашого міста у палаючі вогнем землі цього нещасного королівства, і принести хоч комусь мир і спокій. Звичайно, це буде не легко, ми будемо втрачати товаришів в жорстоких боях, проте як ви знаєте, місто щедро платить своїм солдатам, навіть після смерті чи поранень місто буде спілкуватися про сім'ї солдат. Та і на тих землях, у кожного буде частка, від трофеїв,а вони будуть. Проте, якщо хтось не хоче, то я його тут не буду тримати,можете йти і виписуватися в міську варту і далі отримувати ті копійки, що й вони.
Андре поплескав Сторна по плечі, і відвівши його в сторону запитав:
- Друже а чи не забагато ти їм наобіцяв, наприклад утримання після поранень чи смерті.
- Андре, ти не був в імперській армії, а я був, і хоч там таке тіки пропонувалося ввести, солдати мріяли про таке. Звичайно воно все буде трішки не так як я обіцяв, але це буде згодом, а зараз нам би не мішало, щоб ти придумав якесь оголошення для рекрутів, адже кількох сотень замало, нам потрібно буде з кілька тисяч.

Легат і Префект

- Ну от, капітане Сторне, кого кого, а тебе я точно не очікував зустріти в нашому місці.
- Мілорд думаю, ви й так все про мене знаєте, і нічим не здивовані.
- Так, знаю, і навіть багато більше. Допустим знаю, що твоя лісова пані була спалена на вогні буквально вчора, а лісовий замок імперці знищили кілька тижні тому вбивши їх короля і твого батька.
  Сторн зненацька відчув як земля йде йому з під ніг. Усі ці роки, він тримався лиш завдяки вірі, що десь там є дівчина яка його чекає, і яка розуміє  всі його біди і переживання. А тут, ще і дядько з королем загинули.В один момент його світ, який він плекав всі ці роки було розтоптано,і знищено.
  Андре пройшов до невеличкої шафи, дістав звідти фшляку вина і чарку.
- На випий трохи солдате. Знаю, болить, і може навіть ніколи й не перестане боліти. Проте ти мені потрібен в загоні.
- Ну і навіщо, я вам здався мілорде? Імперець ізгой, втомлений і зневірений у всьому?
- Ти був капітаном, навіть командував солдатами про осаді.Мав купу роботи.От з цього і почнеш, тренування новобранців, робота з паперами загону.Заодно і сам підтягнешся, мені ти потрібен таким як був 10 років назад, а не та, розвалюха, що зараз. А тепер марш в арсенал Четвертої Вежі, отримаєш обладунки, зброю і стилос.
 Наступні кілька місяців були для Сторна немов ковток іншого життя. Так він був завантажений роботою по саме горло : новобранці яких довелося ганяти, тут він з сумом підмітив, що в імперську армії були більш високі вимоги до новобранців, а в армію вільного міста брали всіх кого попало, хоч і капітан Андре намагався брати якомога кращих, але всерівно загін лучників які він тренував був далеко не ідеальним. Також капітан не збрехав, роботи з паперами було дійсно багато, і інколи йому доводилося сидіти до самого ранку аби якомусь із загонів варти вчасно було виплачено гроші чи видано нове спорядження. Не забував Сторн і про себе, він бігав, підятгувався і стріляв на рівні з усіма. Також йому вдалося домовитися із капітаном мечників про кілька тренувань. Потроху він почав втягуватися в таке життя, та і роботи з паперами поменшало, так як йому вдалося переконати Капітана ввести в кожному загоні писаря який би проводив аналіз потреб загону, і слідкував матеріальним і грошовим забезпеченням. Хоч фактично він нічого нового і не придумав, а скопіював інтендантську службу з імперської. Та служба інтендантів та імперська підготовка для лучників не минула без уваги містян тай самих солдатів, його стали вважати основним новатором армії вільного міста. Одного разу Сторна було викликано в міську ратушу на таємне засідання міських патриціїв.
  Петляючи вулицями міста Сторн і Андре повільно йшли в ратушу. За ці кілька місяців командир лучників і розвідників та його помічник встигли здружитися. Сторну якраз не вистачало людини яка б його підтримала, а Андре якраз і зміг весь час відволікати його від гірких роздумів як не роботою, так буйними гуляннями по всьому місту. Якось так, і вийшло, що обидва командира стали поважати один одного, і потроху здружилися.
- Як думаєш, чого нас покликали?
- А хто його знає, тих патриціїв, можуть і вигнати з міста, а можуть і озолотити. Ніколи не знаєш чого від них очікувати.
Тут до них підійшла закутана в сіре фігура.
- Прошу пани за мною, я вас проведу до старійшин міста.
- Ну хоч прийом поки нормальний,це вже радує - промовив Андре.
За мить вони пройшли у простору залу, в якій сиділо 12 людей. Міська рада яка правила вільним містом ось уже 200 років. І між іншим правила мудро і обережно розсудливо маневруючи між Імперією та Варварськими королівствами.
 - Лорд лейтенант Адре, та сотник Сторн шавновне паньство прибули, - оголосив чоловік в сірому плащі.
- Ну, що ж, - промовив один із патриціїв,- ось і наші герої, Сторн і Андре, один екс-імперський капітан, інший бувший торговець. Люди які змінюють нашу армію.Ви знаєте чого ви тут?
- Ні ваша світлосте, - сказав Сторн.
- Так слухайте, згідно едикту 12 про міську оборону, в світлі минулих подій вам обом доручається формування армії вільного міста яка буде обороняти наші території, поза містом.
- Шановні але ж у нас є купу фортів на кордонах міста.
- Можливо ви не чули, але королівство Волонт запалало в громадянській війні. Кілька прикордонних міст попросилося нас про захист, ми не змогли відмовити, але нам потрібна армія, яка зможе виконати нашу обіцянку.
- Але це не можливо, сформувати армію за кілька тижнів, тим більше в пару тисяч чоловік.В нас нема ні людей ні ресурсів, - стиха промовив Андре.
- Завдяки реформам Сторна у нас є надійне тилове забезпечення для всіх загонів міської варти.Ви обоє розгорнете таке і для нової армії міста. Міські шпигуни прекрасно справляться і під командою Годрика.
- А хто буде командувати армією міста?
- Ви шановні, тільки ви, від цього моменту, ви в прямому розпорядження міської ради.Ну, і ще поки я не забув, Андре тепер ви Легат Першої Армії Вільного Міста, а ви Сторн - префект цієї армії. У вашому розпорядженні буде половина міської варти. Думаєм на кістяк армії цього вистачить. А тепер шановні, думаю вам пора йти, так як роботи у вас немало....

Четверта Вежа...

   - Ха і ти мішок з кісками хочеш бути в охороні Вільного Міста? Ти себе в дзеркало бачив, худющий виснажений та ще й імперець, ні хлопче, я тебе не візьму.
 - Але ж послухайте капітане, так я дійсно виглядаю, не дуже, але я воював в імперських військах. Щось вмію і знаю, а тепер як я вигнанець з імперії, то в мене не має іншого виходу ніж служити місту добре, настільки добре, аби мене не видали імперському консульству чи таємним агентам яких я певен тут немало.
- Оу, ну ти і триндиш, зразу видно ще й вчений. Ну і який мені сенс з обдертого вченого? Ну допустимо був ти воїном, скільки років з того часу пройшло? Так ти все забув...
- Капітане! Хоч випробуйте мене, мені і так нічого втрачати, я втомився вже тікати, хочу хоч десь мати прихисток, дайте мені місяць чи два, і я знову буду в формі, а поки я думаю, у вас є купа справ з паперами, які я б міг порозгрібати за вас.
- Ти дивись який,  невідомо хто, і що, а вже до паперів хоче лізти, а може ти і є імперський шпигун?
- Капітане вибір твій - зараз я кіт у мішку. Не хоч ризикувати то і не треба, - Сторн різко обернувся, і вже збирався піти коли капітан його окрикнув:
- Куда намилився новобранцю? Марш в арсенал і на плац, глянемо, що ти за фрукт,якщо залишишся то зразу марш до мене, повір в мене дужеее багато паперів, які чекають на тебе.
   За пів години Сторн обливаючись потом біг разом із кількома десятками новобранців навколо міста. Він собі і не міг подумати, що поневіряння так його виснажать, піт затікав в очі, дихалося важко, та і між іншим в очах почало рябити і темніти, проте роки поневірянь і втеч привчили його вижимати з себе максимум сил коли здавалося він вже ось ось впаде.Опісля виснажливих кругів навколо міста капітан який набирав нових солдат, та ще кілька невідомих офіцерів які стояло на невеличкій відстані від нього почали прискіпливо оглядати новобранців, раз за разом відсіюючи тих хто на їх думку був заслабкий
   - Ну, і ну. Ти диви наш здохляк витримав все чи не найкраще з усіх, - звернувся до Капітана високий смуглявий офіцер. Якраз те, що треба, думаю мечем він махати вміє, я його беру в свою вежу.
- Луцію, ти, здурів? Хоч взяти його в лучники? Я його ж вже до міських саперів майже оформив.
- Капітане, ти його бачиш? Може ти і розбираєшся в міській варті, але повір мені, для дій за містом він підходить краще.
- Ти знаєш, про наш з ним договір,- всміхнувся Капітан?
- Ага чув, ну нічого, ти ж знаєш, тренування в моїх вежі інколи довго, проходять.
- Ну то забирай, ще когось будеш брати?
- Он того одноокого, та тих двох головорізів які стоять навпроти тебе.Більше поки ні
- Так ви четверо, за Андре, решта зі мною в казарми, ваша доля вирішиться там.
Сторн та троє інших пішли за молодим офіцером, який петляючи закрученими вуличками які здавалося утворювали справжнісінький лабіринт. Нарешті вони підійшли до району високої башти яка була наче стріла націлена в небо. Навколо башти діловито сновгало багато людей більшість яких своїм виглядом нагадувало обдертих бродяг, яких було повно в імперській столиці. Проте ці люди не виглядали наляканими чи вічно голодними як більшість імперських безхатченків. Ба більше Сторн уважніше придивившись до них зразу підмітив, що в них рухи і повадки як в бувалих воїнів, а руки немов би і так готові метнути кинджал...
Капітан радо хмикнув глянуши на Сторна.
- Ну от ти і попався, капітан Сторн , знаєш, не знаючи про тебе я б прийняв тебе за шпигуна, а так ласкаво прошу в загін плаща та кинджала нашого міста. Годрику!
- Так пане, - до нього підійшов молодий офіцер.
- Цих трьох до тебе в загін, підготуй їх до Західного Форту.
- А четвертий?
- Його я беру в свій загін.

10 років по тому.Вільні землі ...

10 років після відходу з лісової фортеці та пророцтва....
     Сторн піднявся на невеличкий пагорб, і оглянувся, горизонт був чистий, вперше за довгий час він не бачив за собою погоні, яка його переслідувала усі ці 10 років, відколи той проклятий друїд виголосив своє дурне пророцтво. 10 років болю й страждань, 10 років він вже тікає від таємних агентів імперії, від різних сект, які зненацька почали на нього полювати. Та, що там на нього, його сім'я змушена була від нього відмовитися, сестра пішла в монастир замолювати гріхи брата,і, що саме страшніше -  в них відібрали дворянство. Хто його знає, де зараз матір і молодші брати, і чи живі ще вони. Та і сам Сторн був в не найкращому стані, життя утікача виявилося не таким як описували в романах які він читав в дитинстві. Холод, голод, бійки, і лиш надія помститися за свій біль і приниження своєї сім'ї давала йому силу тікати далі і будувати один за одним жорстокі плани помсти. Однак як він уже переконався - одна справа думати, а інша щось справді зробити. Поки, що  в нього виходило лишень тікати, хоч пару раз він майже попадався імперським агентам. Старі друзі відмовлялися про нього навіть згадувати. В його душі ще досі кровоточила рана від зради Шона який здав його імперцям хоч обіцяв надійний захист.
    "Так, зря ми з дядьком полізли в той замок, але хто ж знав, що все так обернеться. До лісу дорога мені закрита, і хто зна, що там сталося із королем лісу та його донькою. Хоч, що могло з ними статися, сидять собі в лісі, жують своє коріння і ні про що не переживають. Ну і нехай. Прийде час я до них ще навідаюся." Для Сторна вже стало звичкою говорити з собою. Та й це  і не дивно. Постійні поневіряння, втечі і зради зробити його відлюдником. Інколи йому здавалося, що ще трішки і він зійде з глузду. Ну а може Я вже й зійшов невесело подумав втікач, і стомлено посміхнувся.- Ну нічого, он за тими пагорбами починається дикий край, землі на які імперія воліє не потикатися, тай чорт з ними. Може хоч там  буду в безпеці....
 - Ти хто такий, чого тобі тут треба,- підскочив вартовий  коли в міські ворота пройшла незвична людина для цих країв. Незвична хоча б тим, що, якою обідраною і змученою вона б не була в ній явно відчувався імперець. А хто хто, а ці кляті чванькуваті імперці боялися йти на Вільні Землі відколи їх війська розбив дід нинішнього короля.
- Та так йду куди ноги ведуть, - стомлено відповів Сторн, -а, що вже не можна втомленому подорожньому зайти в це місто?
- Ха, подорожній, ти себе зі сторони бачив, обдертий, шкіришся тут як вовк, диви ще он на когось кинешся і почнеш гризти, - глумливо відповів вартовий, кілька його товаришів почали підсміюватися, та ще би, ну ж зараз буде імперцю.
 - Я чув в міську варту необхідні вартові, - спокійно відповів Сторн, ну от я і прийшов спробувати своє щастя, тим більше я меча в руках тримав.
- Ти, так ти замориш, від вітру хитаєшся,куди тебе в міську варту, що бандити сміялися з нас?
- Але по крайній мірі я чув, що спробувати може кожен, - не здавався Сторн.
- А ну і чорти з тобою. Хаген, йди но сюди. Бачиш он того доходягу? Проведи його до капітана, хай він вирішує його долю.

Неочікуваний поворот

     Життя в черговий раз принесло мені неочікуваний поворот. Мої пошуки першої роботи  в ІТ тривають, і, я вже навіть робив  для одної контори тестове завдання. Зробив ну як сказати не дуже і погано але не дуже і добре. Очікував, на два можливі результати або "так" або "ні".Та не тут то було, мені сказали переробити, причому таким способом яким я ніколи ще не робив. Ну та з допомогою, хорошого друга Івана я то в ніби знаю як зробити, проте якийсь страх в душі гризе і гризе,і я не знаю, що з тим робити. Останні два дня замість того аби робити тікаю у всяку фігню, як не ігри, то просто вбиваю свій час в інтернеті. І от моє єство себе так відволікає, а час все йде та йде і от якось так і ніби хочу сісти робити і розумію, що голова думати не хоче, але ж бляха я то маю зробити. Робота головою як на мене виявляється вже не така і легка як здається робота фізично. Проте якось все так дивно, доводиться вчити так багато нового за короткий проміжок часу, дійсно незвично так, і вже ж ніби є розуміння, що воно і як та куди його підлаштовувати, а в душі ніяк не можу перебороти страх. І це при тому, що кохана вчить і то гарно вчить, а гнию в тій кімнаті і гнию....
Якось то так вже дістало, але і написав оце і враз на душі легше стало, можливо тому, що я боюся признатися близьким мені людям, що мені страшно зараз, що хочу від них підтримки, але я боюся зараз нарватися на глузування ....

Перший раз - підсумки

      Як на мене моя перша співбесіда пройшла досить невдало, в першу чергу тому, що я троха понадіявся на авось і пішов не настроївшись на конкретну мету, а так спробувати. Далі моєю помилкою було приділити мало підготовки по даній вакансії, я не зміг конкретно пояснити чому, я хочу бути на ній. По третє, вже аналізуючи після співбесіди свої слова я якби підійшов до того, що хвилювання до добра не доводить, на половину питань я міг дати і кращу відповідь, але хвилювався, не думав та був розгублений, і тд і тп....
   Проте - не буду я опускати руки, адже попереду в мене є, ще мінімум півроку і тому я вважаю, що маю всі шанси мати роботу, якщо не буду страждати фігнею.
 І ще одне, напевно найважливішим зараз буде перебороти свій страх, перед тим, що раз провалився і маю всі шанси то повторити ...