Якось так ніколи не думав, про те, що завжди якось сумно прощатися з героями деяких романів чи повістей. Буває так починаєш читати чи книгу чи цілий цикл поринаєш в той час, і місця, пізнаєш героя чи героїв, ніби йдеш з ними через шалений круговорот їхнього життя, і от якось так непомітно підходить той час коли розумієш, що все - ось ти і перегорнув останню сторінку.
Звичайно зараз дуже багато всього пишеться з прицілом на продовження, і часто густо ти розумієш, що он там скоро події приймуть новий поворот, і знову можна буде побути з героями які так сподобалися ще. Проте часто густо з кожним новим романом стає все не цікавіше та не цікавіше, все більше води і непотрібних сюжетних ліній починають вливатися в роман.Та якось хотілося б не про це говорити,а про ті романи які дійсно закінчуються так, що розумієш, це все.Дійсно все.
Як приклад Володар Кілець, де в кінці якось так органічно виходить покинути світ Cередзем'я, що ти з сумом згадуєш події книги як одні з найкращих епізодів мандрівок по цьому світі. Немов тобі відкрилося вікно в інший світ, і ти там міг подивитися одні з найцікавіших та найдраматичніших моментів як і в тобі залишили свій слід, можливо принесли щось нове для тебе,а може і зробили трішки іншим.
З часом, коли прочитаних книг стає все більше і більше починаєш прив'язуватися до їхніх героїв і світів все глибше і глибше.І чим більше прив'язуєшся тим інколи сумніше прощатися, коли розумієш, що це дійсно все.Особливо коли автору вдається майстерно закінчити цикл, коли дійсно все в кінці розкладається на полички все стає зрозумілим, і якимсь таким далеким так само як і було таким близьким коли ти тільки починав занурюватися у той світ. Ось таке воно прощання, з дійсного хорошою Книгою хорошого Автора!
Немає коментарів:
Дописати коментар